Стокгольмський синдром: чому ми захищаємо своїх кривдників?

СТОКГОЛЬМСЬКИЙ СИНДРОМ: ЩО ЦЕ І ЯК ВІН ВИНИКАЄ?

Чи чули ви коли-небудь про Стокгольмський синдром? Цей термін часто з'являється у новинах чи фільмах, але далеко не всі розуміють, що насправді стоїть за цим явищем. Сьогодні я, як психолог, хочу пояснити вам простими словами, що таке Стокгольмський синдром, чому він виникає та як його можна зрозуміти.

ЩО ТАКЕ СТОКГОЛЬМСЬКИЙ СИНДРОМ?

Стокгольмський синдром – це психологічний феномен, коли жертва починає відчувати симпатію або навіть емоційну прив'язаність до свого кривдника. Ця назва виникла після подій у Стокгольмі у 1973 році, коли під час пограбування банку заручники несподівано почали захищати своїх викрадачів і навіть не хотіли співпрацювати з поліцією після звільнення.

ЧОМУ ЦЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ?

На перший погляд це може здатися дивним: як можна симпатизувати людині, яка тебе залякує або тримає в небезпеці? Однак наш мозок – це складний інструмент, який у стресових ситуаціях намагається знайти спосіб вижити. Ось кілька причин, чому розвивається Стокгольмський синдром:

1. Інстинкт самозбереження У критичній ситуації жертва може підсвідомо шукати способи пом'якшити агресію кривдника. Симпатія або підлаштування під його очікування – це спосіб зменшити загрозу.

2. Пошук "людяності"Якщо кривдник демонструє навіть мінімальні акти доброти (наприклад, дає воду чи дозволяє сидіти), жертва може почати бачити в ньому "доброго" або навіть "захисника". Це когнітивний механізм: мозок намагається знайти хоч щось позитивне, щоб знизити рівень стресу.

3. ІзоляціяЧасто жертви опиняються відрізаними від зовнішнього світу. У такій ситуації кривдник стає єдиною людиною, з якою можна взаємодіяти. Це створює викривлене уявлення про реальність і зміцнює емоційний зв'язок.

4. Психологічна залежністьЖертва починає думати, що тільки кривдник може забезпечити її безпеку. Це сприйняття формує почуття лояльності або навіть вдячності.

ДЕ ЦЕ ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ?

Стокгольмський синдром виникає не тільки під час пограбувань чи викрадень. Подібна динаміка може проявлятися у:• токсичних стосунках (емоційне чи фізичне насильство);• робочих стосунках із тиранічним керівником;• родинах, де є домашнє насильство;• ситуаціях тривалого контролю або маніпуляцій.

ЯК ЦЕ ВПЛИВАЄ НА ЖЕРТВУ?

Людина зі Стокгольмським синдромом може:• виправдовувати поведінку кривдника;• заперечувати, що зазнала шкоди;• відчувати провину за свої емоції чи бажання покинути кривдника;• боятися зовнішньої допомоги або не довіряти людям.

Ці реакції не є "помилковими" або "дивними". Це – спосіб психіки адаптуватися до травматичного досвіду.

ЧИ МОЖНА ДОПОМОГТИ ЛЮДИНІ ЗІ СТОКГОЛЬМСЬКИМ СИНДРОМОМ?

Так, але важливо пам'ятати, що це – делікатний процес. Насамперед людину потрібно підтримувати без осуду. Ось кілька кроків, які можуть допомогти:

1. Підтримка ззовніЖертві важливо відчувати, що вона має ресурси поза стосунками з кривдником.

2. ТерапіяРобота з психологом може допомогти усвідомити, як розвинулася залежність, і почати працювати над відновленням.

3. Поступовий вихід із ситуаціїЯкщо це стосується стосунків, потрібен час, щоб жертва змогла відновити впевненість у собі та знайти внутрішні ресурси для змін.

І НА ЗАВЕРШЕННЯ

Стокгольмський синдром – це не слабкість і не "дивна реакція". Це спосіб, у який наш мозок намагається пристосуватися до небезпеки. Якщо ви або хтось із ваших близьких потрапив у подібну ситуацію, пам'ятайте: допомога є, і звернення до спеціаліста – це перший крок до виходу з цього кола. Ви заслуговуєте на безпечне та щасливе життя.